Ть будь ласка скласти продовження казки "про що розповіла сніжинка" сіла сніжна зірочка мені на

   Продовження казки "Про  що розповіла нагідка"  можна скласти так:
   Нагідка побачила, як з неба посипався кришталь. Він вкривав землю рясно-рясно. Вона зрозуміла, що то сніг. Проте нагідка не злякалась. Вона знала, що зима - сувора пора. Проте кожен з нас хоч раз у житті має побачити таке природне диво, як сніг. Було важко, але нагідка перетерпіла зиму. Її зігрівало щастя від нових вражень.

Рассказ на тему :"КОГДА В ТОВАРИЩАХ СОГЛАСЬЯ НЕТ "

Цi що уласти мени щербет

Щоразу, коли за вікном іде дощ, я сиджу в своїй кімнаті і мене починає огортати якийсь сум. але це не позбавляє мене можливості вслухатися в грайливі краплі дощу. як пише славетна українська поетеса ліна костенко: "послухаю цей дощ, бляшаний звук води, веселих крапель " дощ притягує мене, мов магнітом. моя душа виповнюється тужливим, але водночас спокійним настроєм дощу. так як кожна людина є частиною природи, так і природа передає їй свою мелодію. мелодія звуків, сяючої води від променів сонця мене просто вражає. я малюю у своїй свідомості дощ, від якого моє серце тихо плаче. коли скрипаль грає чарівну музику, всі люди його із захопленням слухають. мелодія скрипки чимось схожа до мелодії дощу. потрібно лише вміти почути цю музику і сповна перейнятися дивовижною мелодією. але дощ може навівати не тільки сумний настрій. наприклад, у дитинстві я бігав босоніж під час дощу. відчуття були неперевершені. я відчував і щастя, і драйв, і захоплення, все на світі.тому дощ для мене є своєрідною, фантастичною, дивовижною мелодією, яка переповнює мою душу і сумними, і позитивними настроями.

Тут уже надо исходить с того, чем ты любишь заниматься, что бы знать о чем писать

Був колись собі такий великий характерник шевченко, та такий, гір з ним ніхто не міг зрівнятися, їздив він, кажуть, скрізь по світу та збирав від панів різні листи — бумаги. кажуть, що як умер він, то його в домовині звідкілясь здалека в україну, бо як умирав, то сказав, щоб поховали в степу на могилі, нібито в ріднім краю. от його до тієї розкопаної могили, де коло зорового шляху стали здіймати з воза домовину, та й не здіймуть — така важка. що не робили, ніяк не здіймуть, та мусили прикликати з села двадцять чесних дівок, та аж ті зняли її. але ж як розкрили її, то вона була повна різних бумаг, а його самого не було: та так її з тими бумагами закопали. кажуть, що після хтось-то хотів ту могилу розкопати та забрати списи, бо з ними можна було б одібрати назад у людей ту землю, що у панів забрали після панщини, та у того чоловіка відібрало руки і ноги, то він і покинув докопувати. та шевченко цей дуже клопотався за людей, що робили у панів панщину, і дуже домагався за них у царя, щоб той дав їм волю. а цар все-таки волі не дав. от раз він приходить до царя, його впустили в палати. ввійшовши в палати, він хап за шапку та об землю трах, та й каже тоді цареві: — оце тільки й твоєї землі, що під моєю шапкою, а над всією землею пани царюють! весь світ я їздив, а ніде не бачив, щоб так було гірко та важко жити людям, як в твоїм царстві.