Як саме зневажив авірон мойсея, чи здійснились слова мойсея.

Диакон лев из калоэ о святославе: „показался и сфендослав, приплывший по реке на скифской ладье; он сидел на веслах и греб вместе с его приближенными, ничем не отличаясь от них. вот какова была его наружность: умеренного роста, не слишком высокого и не низкого, с мохнатыми бровями и светло-синими глазами, курносый, безбородый, с густыми, чрезмерно длинными волосами над верхней губой. голова у него была совершенно голая, но с одной стороны ее свисал клок волос – признак знатности рода; крепкий затылок, широкая грудь и все другие части тела вполне соразмерные, но выглядел он угрюмым и диким. в одно ухо у него была вдета золотая серьга: она была украшена карбункулом, обрамленным двумя жемчужинами. одеяние его было белым и отличалось от одежды его приближенных только чистотой” [лев диакон 1988. с. 82].истинная параллель причёски великого князя киевского святослава должна выглядеть так. полностью бритая голова, длинная прядь на макушке, свободно свисающая, не завязанная в узел, не заплетенная в косу. вислые усы, густые и длинные. в идеале всё это должно дополняться серьгой в ухе. только в одном.  мои данные о временном, территориальном и общественном распространении чуба-оселедца, усов и кульчика (серьги) с мотивацией пока что такие: 10. столетие – чуб, усы, золотая сережка – великий князь (киев, новгород, киев, тмуторокань, переяславец) – признак знатности рода; 12. столетие – чуб, усы, сережки – несколько русинов, очевидно, высшей прослойки на византийской мозаике; 12. столетие – серебряные сережки и шейные гривны – бояре (мическ); 13. столетие – чубы на бритых головах над левым ухом – все благородные жители (тмуторокань) – знак благородства.14. столетие – сережка – великий князь (москва).14. столетие – чубы на бритых головах – бояре (молдавия)  16. столетие и позже – чуб, усы, серьги – казаки, то есть православная украинская аристократия (запорожская сечь) – признак рыцарства, принадлежности к товариществу, отличия от раскольников.по бритой голове узнавали славян. моравы брили головы и бороды. у знатного чеха эпохи язычества на голове был чуб. у последнего представителя родовой знати на польском престоле, смененного династией простолюдинов, вся голова была голой, за исключением одной длинной пряди волос на верхушке. такие же прически носят князья на миниатюрах западнославянских рукописей. ношение чубов засвидетельствовано у воинственного племени лютичей. когда лютичи, очевидно, знатные, приносили клятву, они отрезали пучок конечных волос от оселедца, а может, и весь чуб, и смешивали с травою. оселедцы также носили хорваты-морлаки, люто ненавидящие ислам, и боснийцы, у которых вообще сохранилось много славянских языческих обычаев и верований.***напрашиваются выводы. во-первых, между прической святослава и казачьими чубами существует преемственность. во-вторых, не только святослав в силу какого-то своего экзотического происхождения носил такую прическу, но и все знатные мужчины , правящего в тмуторокани происхождения. в-третьих, прослеживается одинаковая мотивация этой причёски на протяжении веков. одна и та же в разные периоды. сомнительно, чтобы русины регулярно, каждое столетие подряд совершали её заимствование, отправляясь за этим к какому-то соседнему народу.

що таке щастя? мабуть, ніхто не зможе пояснити унікальне явище. адже інколи людина навіть не знає, що їй потрібно для цього. щира любов, віддані друзі, родина за великим столом чи ще щось? оте «щось» ми постійно намагаємось осягнути, відшукати серед полиць життя, збагнути всі своїм єством. лише тоді здається прийде щастя. та потрібно просто збагнути одну істину: « якщо хочеш бути щасливим – ти просто можеш ним бути».

на мою думку, щастя – це заповітна мрія, яка є у кожної людини. коли вона хоче поїхати у подорож, побувати у незвичайній країні, і її мрія здійсниться, вона стане щасливою. але на цьому щастя не скінчиться. воно безкінечне. адже за однією мрією прийде інша. бо саме мрія є складовою сенсу нашого життя.

незвичним і досить дивним є уявлення про щастя в оповіданні олекси стороженка «скарб». люди вважають щасливим того, хто все життя пролежав на печі, встаючи лише, щоб піднести до рота ложку запашного обіду, який готувала працьовита мати, а згодом любляча дружина. саме заздрість у людей до життя головного героя павлуся створила хибну думку про щасливу людину. якби монети не сипалися до хати через вікно, якби не знайшлися люди, котрі піклувалися про нього не з корисливою метою, павлусь навряд чи вважав себе щасливою людиною. власне кажуче, він нею і не був. адже випадкове щастя не можна назвати справжнім.

та інколи люди не розуміють, що щастя полягає не в статках, нажитих нечесним шляхом, а в гарних моментах життя. інколи досить вкласти щиру любов у букет ромашок, а не подарувати одну троянду, хоч якою красивою вона не була б. тому кожна людина є творцем свого щастя. адже лише вона сама здатна відтворити власну мрію і стати щасливою!

Рахіра . «лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, та все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву».(автор)  "сором нам робиш, саво! ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. вона погана волошка, циганка. дивися на її зуби й на її рот! як клубки з м'яса стоять їй в лиці! чи вона чим причарувала тебе? дивися, яка вона погана! чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки! "(михайло говорить саві)анна. "до писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу"." була прегарна в тій хвилі. середнього росту, з темним, як шовк, волоссям, мала на собі скромну ріклю, що, не стісняючи її в рухах, приставала пестливо до її молодої, гнучкої статі, що, на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності.""   була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. до того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. все була коло панни й вивчилася при ній всячини. панна говорила з нею, мов із рівною собі. а й стидлива була страшенно. там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(михайло) був при тім.  "" на танці не ходила ніколи. була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою докії, парасинкою. з іншими не мала що . у неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів."